Історія с. Нагірне, Ренійського району, Одеської області
Нижнє Подунав’я – край надзвичайно красивий і поетичний, край, що з’єднує простір степів і повноводдя річок. Тут розташовано село Нагірне. Село, в якому живеш і працюєш, завжди приваблює своїми принадами. Особливостями і своєрідністю природи, багатством історії, яка сягає в далеке минуле.
Село Нагірне розташовано на Придунайській рівнині в західній частині Південного Придунайського степу (Буджацького) на березі озера Кагул, води якого омивають західну частину села. Площа села – 385,82 га. Відстань до районного центру – 37 кілометрів. Поруч із селом проходить автотраса Рені – Болград – Одеса.
Загальна чисельність населення Нагірненської сільської ради становить 2161 особи. Кількість дворів – 659 одиниць. В національному складі переважають болгари.
Традиційні заняття мешканців – рослинництво, овочівництво, виноградарство, тваринництво, зокрема вівчарство.
Село Нагірне засновано в ХVІІ – ХІХ століттях, коли внаслідок низки російсько – турецьких війн (1768 – 1774 рр., 1787 – 1791 рр., 1806 – 1812 рр.), землі Північного Причорномор’я були відторгнуті від Турецької (Османської) імперії й увійшли до складу Російської імперії.
Засновниками села Нагірного стали 118 сімей – виходців із села Брістак Варненського повіту (Болгарія), яким царський уряд віддав володіння 6619 гектарів землі. Кожна сім’я отримувала ділянку, площею 60 десятин землі. Село отримало назву Старо – Карагач. У 1814 році на кошті парафіян було побудовано храм Святого Миколая.
З того часу збереглися функціонують традиційні об’єкти соціально – побутового та культурного призначення. У с. Нагірне працює загально – освітня школа, сільська лікарська амбулаторія, дитячій садок «Казка», поштове відділення, комунальне підприємство, аптека, бібліотека, церков.
У школі навчаються 163 учня, працює 22 вчителя. Діють фольклорні ансамблі «Здравица» та «Нагірняночка». Збирається фольклорний матеріал для пісенної книги на болгарській мові. Вшановуються національні свята болгар, День села.
Безбожні часи все далі відходять у минуле. Зруйновані й занедбані церкві відроджуються. Люди знову звертаються до православної віри. Християнські традиції предків повертаються з духовного підпілля», а релігійні свята займають гідне місце поряд з офіційними.
Одним зі звичаїв, яки активно відновлюються останнім часом є святкування « День Храму» - дня того святого чи релігійної події, на честь якого побудовано місцеву церкву. 22 травня це свято відзначається. Храм присвячений святителю Миколаю Чудотворцю – одному з найшановніших подвижників у всьому християнському світі. Усі вулиці і провулки села заасфальтовані,освітлювані, у кожному дворі є водопровід. 90 відсотків телефоновано, Інтернет.
